Вчора журналісти оголосили акцію "Не продамося", спрямовану на боротьбу із замовними сюжетами на телебаченні. Акція нагадала мені один історичний коментар з приводу концентраційних таборів, які були створені фашистами підчас Другої світової війни.

На жаль я не пам’ятаю автора, але суть була наступною – існування таборів смерті – це результат діяльності бюрократичної машини фашизму.

Ні Гітлер, ні Гімлер, не кажучи про інших нацистів не хотіли, щоб справа повернулась саме таким боком, але в якийсь момент, процес вже було не зупити – хтось був надто ревностний у виконанні, хтось перегинав палку, ще хтось хотів вислужитись і в результаті в таборах було знищено мільони людей.

При чому тут українські журналісти, спитаєте ви?

Та тому, що ситуація проти якої вони протестують – це виключно результат їхньої діяльності та наслідок їхнього підходу до роботи. Наведу приклад. За чотири роки успішної діяльності в сфері маркетингових комунікацій я постійно стикався з тим, нормальний інформаційний привід компанії звучав на ТБ з редакційними правками, які перевертали все з ніг на голову. Редакції викреслюють назви компаній, ставлять які завгодно акценти.

Що ж залишається робити компаніям в даній ситуації? Напевне, лише гарантувати правдивість інформації грошима. Та іронія в тому, що навіть отримуючи гроші, ви не отримуєте відповідного продукту. Журналіст усвідомлюючи, що це заказуха, за яку отримує гроші не він, а комерційна служба каналу, робить все спустивши рукава. Запізнюється на події, перекрує синхрони, тупо переписує прес-релізи.

На мою думку, виходу в цієї ситуації в найближчі пару років не буде. Не зважаючи на протести, телеефір буде або продаватись, або жорстко редагуватись. Мало того, дай Боже, щоб акція «Не продаємося» не була сигналом «продаємося». Бо ж знаєте, часка «не» проходить повз свідомість.

P.S. При цьому я щиро вірю, що в українській журналістиці багато чесних талановитих та порядник спеціалістів, яких достала існуюча ситуація.

Щойно повернувся з PR-форумe «PR ради PRоцесса или PR ради результата?». Місце проведення - RЕХ. Учасники достойні. Теми доповідей - теж цікаві. Та найцікавіше - червона нитка, яка проходила через усе спілкування - українські компанії не займаються стратегічним плануванням. Основна причина, кажуть учасники форуму - нестабільна політична ситуація.

З темою "планування майбутнього", ми активно почали працювати в літку цього року. Наш клієнт поставив перед нами ціль - створити комунікацію, яка б надихнула українців на те, щоб вони задумались про власне майбутнє. Коли ми почали працювати над проектом, виявилось, що стосунки у українців з майбутнім дуже складні. Якщо провести умовну шкалу, на яка пройде з минулого через сьогодення в майбутнє, то українці на цій шкалі будуть знаходитись за "теперішнім", у неделекому минолому.

Одна із причин - те, що ми гречкосії. В результаті - циклічність перемін - весна, літо, осінь, зима. Може, звичайно, є і інші. Але факт залишається фактом. На запитання соціологічного дослідження: "В яких термінах ви думаєте про власне майбутнє?" близько 70 відсотків моїх громадян відповіли "Пару місяців, пару років".

А ви наскільки плануєте власне майбутнє?

Ще одна питання, на яке кожен піарщик, хоча б раз в житті має дати відповідь, це чи використовувати у власній комунікації зірок?

На мою думку, тут треба вирішувати індивідуально і з врахуванням ситуації, цілей та задач.

За чотири роки в цьому бізнесі ми співпрацювали з більш ніж десятком "селебретіз". Це були спостсмети (Безсонова, Нікітін, Шевченко), зірки (Руслана, Положинський) і навіть один урбан-кламбер (Алан Робер). І завжди їх залучення до комунікційних програм дуже зважувалось. Адже на "зірку" можуть прийти, але вона ж може "вбити" інформаційний привід.

Так у нас сталось підчас запуску програми "Спілкування заради майбутнього". Відкрити її ми запросили Алана Робера, який мав піднятись на вершину офісу Київстар та таким чином продемонструвати, що недосяжних цілей не існує. Ідея і справді була яскрава. Ми прорвали інформаційний простір - новина про Алана була на перших шпальтах, сюжет - в вечірніх випусках новин, і не тільки українських.

Але лише 30 відсотків ЗМІ написали, що він приїхав відкрити програму на честь 10 річчя Київстар. Решта сфокусувались на інших, "побутових" подробицях.

Та, якщо ви вирішили зробити такий рішучий крок, то варто потурбуватись про наступні речі:

1) Брифінг зірки. Вона має чітко, чітко, чітко знати не тільки свої слоова, але і загальну драматургію події. Вона не має виглядати весільним генералом. Наприклад, Алана можна було розбудити вночі і він міг розказати філософію програми "Communication for the Future".

2) Передбачте те, що зірка може запізнюватись і не дозвольте їй зробити це. А то, будете, як ми 30 хвилин чекати Руслану перед десятками камер.

3) Підготуйте завчасно 2-3 інтерв’ю та фото з зіркою, яке можна передати в інші ЗМІ. Фото має бути з брендінгом.

4) Всі фотки - на фоні брендованого банеру.

5) Витисніть з події максимум. Наприклад, ми після того, як подарували Андрію Шевченко на прес-конференції серце, розповсюдили новину - Київстар подарував Андрію Шевченко серце українських вболівальників.

Пару разів я чув: "А давайте зробимо фуршет і журналісти на нього прийдуть!"

І Ви знаєте, справді прийдуть, але чи напишуть?

Зрештою, це ваш вибір. Ви ж запрошуєте. Та на вашому місці, я б дотримувався наступних правил:

1. Він має починатися мінімім через 45 хв. після прес-конференції.

2. Кава подається з самого початку. Також можна поставити воду без газу, печиво, крекери, порізану моркву, і ще смачнючок.

Кількість персон - десь 35. Бюджет на людину близько $35.

Тривалість - 20-25 хвилин.

Та присутність журналіста на фуршеті після прес-конференції - це не факт, що він напише)

В квітні цього року http://telekritika.kiev.ua провела круглий стіл присвячений взаємодії піарників та журналістів.

Прочитавши розшифровку я зрозумів, що одною із перешкод для співпраці, є внутрішня самоцензура ЗМІ. Хоча я можу помилятися.

57 коментарів до попереднього запису! Я реально в позитивному шоці) Не тільки від кількості (бувало і більше), але від якості.

Але зараз не про це. Зараз - два слова про те, як я бачу піар.

Я вирішив працювати з pr, тоді коли, як журналіст зіштовхнувся з якістю роботи українських піар агентств. Це було в далекому 2004. Прийнявши таке рішення, я покинув тижневик "Ділова столиця" і перейшов в холдинг АДВ. Звичайно, там я побачив іншу сторону піар бізнесу - інтереси клієнта, клаєнт сервіс, агентство. Я був настільки вражений побаченим, що чесно грав в "каунтр страйк" цілий місяць. Потім були перші проекти - для нафтової компанії, пива, після чого я втягнувся і перестав грати в компьютерні ігри.

Пройшло пару років. За спиною було реалізовано пару гарних проектів. І в який момент я подумав, а чим я займаюсь? Що таке public relations?

Під вивіскою піар різні люди розуміють різні речі: прес-конференції, прес-релізи, проплачені статті, інформаційний шум, одним словом, до піару відносять всі негативні та позитивні медіа-прояви компанії чи особистості.

Моє ж визначення public relations на даному етапі мого кар’єрного розвитку - це створення позитвного середовища навколо компанії чи особистості. Позитивне - це найефективніше середовище. Воно сприяє досягненню результатів.

Я майже щодня стикаюсь з упередженим ставленням журналістів до інформаційної діяльності компаній. Часто вони пояснюють своє небажання згадувати той чи інший бренд, тим, що це реклама. Але доходить до маразму. Наприклад, 5 канал брав коментарі по мобільній культурі. І ось як він відтитрував коментаторів:

Л. Степанчук, головний адміністратор театру "Колесо"

В. Ющенко, Президент України (під час засідання РНБО)

В. Соловей, фахівець з етикету

Ж. Ревнова, представник компанії мобільного зв'язку

Але №1 в моєму особистому рейтингу журналіської впертості належить газеті "Киевские ведомости". Яка пишучи про приїзд Алана Робера вивернулась так: "По словам Жанни, pr-менеджера компании организатора приезда".

Трошки лікбезу. Сім простих кроків, щоб зробити пресуху ефективною.

1. Визначити, прописати та ВГОЛОС проговорити ключові повідомлення події. Їх має бути не більше трьох )

2. Написати прес-реліз. Формат - перевернута пірамідка: що, коли, чому.

3. Написати сценарій події. Хто, коли і що говорить. Можна тезово.

4. Надрукувати прес-реліз (мінімум 50 штук)

5. Забронювати зал для пресухи. Це коштує десь 150-300 баксів за годину. Варто брати в центрі - УНІАН, РБК (ще не юзав), ІНТЕРФАКС, УКРАЇНСЬКІ НОВИНИ

5. Написати анонс події. Розповсюдити його по медіа та інфор-агентствам + блоги. Максимум 700 знаків. В ньому вказати особу та телефони і мейли для контакту.

6. Створити карту ЗМІ - перелік журналістів, які обов’язково мають до тебе прийти.

7. Почати запрошувати. Мінімум за 5 днів до події.

Після того, як я анонсував цей блог у себе на ЖЖ мене почали запитувати: а чого тут, а не на блогері?. Все просто, мене цікавить існуюча та потенційна аудиторія цього ресурсу, я знаю як працюють ці хлопці і мені подобається їх віжин. Окрім цього, якщо розібратись, то решту українських проектів надто недолугі. Вони, перш-за-все, називаються блогами, а не є ними)

Традиційно підчвас розробки проекту виникає питання щодо оцінки вкладених в кампанію інвестицій. Спеціалісти з маркетингу називають це ROI. Я не ставлю під сумнів ефективність даного інструменту, але це все одно, що копати шуфрею, а не рисклем ;). Не зважаючи на простоту застосування цього інструменту, він не враховує такі важливі критерії, як конотацію повідомлення та інформаційне середовище. З іншого боку поки в Україні не існує однозначної та єдиної методики оцінки PR ефективності. Хоча може я не все знаю ). Ми використовуємо набір інструментів - контент аналіз інформаційного поля, проведення соціологічних досліджень, ті самі Return on investment. Все залежить від бюжету та цілей оцінки. А ось в політиці придумали свій спосіб оцінки - IKE. ІКЕ – інструмент, що оцінює якість присутності кожного учасника виборчої кампанії у відкритому інформаційному просторі нашої країни. Критерії, які його визначають, ледь не в першу чергу впливають на симпатії-антипатії громадян України та на їх вибір. А саме як та чи інша політична сила позиціонується перед своїм виборцем, успішно чи невдало вона веде свою кампанію. ІКЕ – сумарний погляд українських фахівців на те, як ведуть себе політики та їхні політичні сили стосовно соціального запиту. Експертами-учасниками ІКЕ є представники громадських організацій (Комітет виборців України, МГО «Інтерн’юз-Україна» та інших), ЗМІ (журнали «Експерт», «Главред» тощо), інформагенції («Українські новини», «ЛігаБізнесІнформ» тощо), телеканали («1+1», 5 канал, Новий, СТБ, ТОНІС), інтернет-видання, політологічні та PR-структури тощо. Цікаво, чи б працювала ця оцінки на комерційному ринку інформаційних комунікацій?

Привіт! Мене звати Артем Зелений. Я - спеціаліст з масових комунікацій займаюсь PR, рекламою та соціальною інженерією з 1994 року. Цей мій третій блог. Перший проіснував пів року, другий - http://rizne.livejournal.com я підтримую вже чотири роки. Мета цього блогу - професійна. Я хочу побудувати конструктивний зв’язок між журналістами та спеціалістами з масових комунікацій. Досі я стикаюсь із відкритим нерозумінням і непряйняттям з обох сторін. Піарники зневажливо ставляться до журналістів, а журналсіти лажають піарників. Давайте спілкуватись!